Як можу допомогти своїй країні? Це питання задає собі кожний громадянин України з 24 лютого. Після того, як моя родина виїхала з країни, а я оселився в одному з західним міст України, намагаюся відновити роботу та робити все, що можу для нашого народу. Триматись разом та підтримувати зв’язок з близькими – це мій спосіб боротьби з сумом.
Василь Малік
Senior Java Developer and Team Lead of the Java Content Department at CodeGym.
Його команда створює нові освітні матеріали (лекції, завдання, анкети, проекти) і покращує вже існуючі, більше того, робить все, що пов’язано з інтеракцією користувача з сервером під час навчання (крім фронтедну). Крім того до його спеціалізації також входить робота з базами даних, займається запитами аналітикою, тюнінгом та інш.
Залишити дім
Моя історія починається досить типово для українців: 24 лютого мі прокинулись від звуків вибухів. Спочатку не зрозуміли, що відбувається. А пізніше почали вирішувати, що робити далі. Через вікно ми бачили як наші сусіди покидали дім з речами та валізами, а інші поспішали у метро.
Кілька годин ми з дружиною сперечались, що робити далі. Вона хотіла залишитись, а хотів забрати її та дітей і відвести подалі від загрози. Невдовзі я згадав про наш старий автомобіль, який 6 років стояв на паркінгу (маленький Chery QQ). Весь цей час на ньому рідко хто їздив, але з рештою я вирішив його “реанімувати” і, на щастя, вийшло! Ми спакували валізи, винесли всі речі в машину та виїхали. Це був вечір 24 лютого.
Я дуже хвилювався через технічний стан машини. Крім цього теж мене хвилювала відсутність практики водіння протягом останніх 2-х років. Тому доводилось обирати маленькі дороги, якими мало хто їздить (теж з огляду на безпеку родини). Ми їхали 15 годин і бачили по дорозі велику кількість машин з перебитими шинами та серйозними пошкодженнями. Але на щастя ми не потрапили в аварії і спокійно доїхали до сільської місцевості у Чернівецькій області.
Ми вирішили, що моя моя жінка з дітьми перейдуть кордон. Спочатку ми поїхали на кордон з Молдовою, але вже на під’їзді включилася повітряна тривога, що нас дуже налякало і ми повернулись. Другою спробою був кордон з Румунією. Ми зіткнулись з великою чергою (десь 5 км) автомобілів, тому залишили машину, забрали дітей та речі і пішли до переходу кордону пішки. На кордоні я попрощався з родиною, не розуміючи навіть, коли зможу побачити їх наступного разу…
